Настала осінь. Холодом, повіяло навкруг.
Все більш береться золотом, зелений ліс та луг.
Від вітру коливаються пожовклі дерева,
А листя з них зривається і пісеньку співа:
— Веселі танцюристи ми, кружляєм в висоті, —
Листки, листочки, листики, червоні й золоті!
Зриваємось ми зграями з топольок та беріз,
Злітаємо, кружляємо і падаємо вниз.
Та вітром знов піднесені мчимо з височини.
Нам радісно! Нам весело! Нам любо восени!
І піснею приваблені, листочки на дубках,
На вишеньках, на яблунях шепочуться в садках.
Хвилюються, шепочуться: — Ой, як же нудно тут!
І нам давно вже хочеться звільнитися від пут.
Невже ніхто із прив’язі не схоче нас зірвать?
Не винесе, не вивезе, не пустить танцювать?!
— Та ви ж іще в зеленому, — Їм каже вітерець, —
А в одязі буденному не можна йти в танець.
Як вдягнете убрання те, червоне й золоте, —
Легкі та вільні станете і теж полетите!
Злітає листя зливою і падає німе...
Вітрець пісні наспівує, а сам все дужче дме!
|